Середньовічний Хотин

«Поки вони чекають, співаються гімни і антифони; після кожного гімну чи антифону читається молитва.

Підкльошева культура ідентифікується як давньослов’янська шляхом встановлення ретроспективних зв’язків між нею і наступними археологічними культурами: пшеворською, а потім культурами історичних слов’ян: празько-корчацькою, пеньківською, північно-західними слов’янськими старожитностями VI – VII ст. [12]. Не можна погодитись із тими ланками, які стосуються празько-корчацької і пеньківської культур. Празько-корчацька культура виникла в Україні, а в Польщу вона потрапила після переселення туди її носіїв в часи великого розселення слов’ян. Пеньківська культура взагалі не існувала на території Польщі. З наукових даних В. Барана випливає, що на основі слов’ян пшеворської культури сформувалась дзедзіцька слов’янська культура [2]. Отже, можна вважати вірною таку схему ретроспективних зв’язків: підкльошева, пшеворська, дзедзіцька культури, північно-західні слов'янські старожитності VI— VII ст. У їх складі перебували слов’яни (у перших двох праслов’яни, а в наступних – середньовічні слов’яни).



Новим у еволюції християнського храму стала поява скульптури на фасадах церковних будівель. Поступово відроджувалось мистецтво кам'яної монументальної скульптури у формі рельєфу на площині. Романська скульптура досить виразна. Фігури різні за розміром, розміщені в межах вертикальної поверхні у строго ієрархічному порядку. Христос завжди більший за ангелів і апостолів, які, в свою чергу, більші за простих смертних. Людські фігури втрачають матеріальність, об'ємність виражена мало, пропорції вільні, одяг спадає складками, що нагадують орнамент, створюючи образну декоративність.

У Мукачівській єпархії школа здавна існувала на Чернечій горі. 1627 р. Г. Бетлен надав єпископові І. Григоровичу право відкривати духовні школи з широкою програмою. Біля шкіл зосереджувалася церковна освіченість Священики по селах мали свої бібліотеки. Найбільша бібліотека була при Мукачівському монастирі. Слов’янські книги привозилися зі Львова, Києва, Почаєва, Москви, Чернігова, Супрасля, Острога, Рохманова, Унева. Крім того, слов’янські друкарні були у Будині, Трнаві, Відні, Бухаресті, звідки теж привозили книжки на Закарпаття. Ще раніше книжки привозилися з Брашова, Кракова, Венеції, Себеша. У Мукачівській єпархії сформувався реальний книготорговий ринок.